Громадська організація

"Спілка ректорів вищих навчальних закладів України"

Доповідь Президента ГО «Спілка ректорів вищих навчальних закладів України» Л.В.Губерського на Загальних зборах 10 грудня 2019 року

14:52, 12 грудня 2019

 

Дозвольте відповідно до вимог Статуту поінформувати вас про роботу нашої Громадської організації за період із 20 листопада 2014 року по 9 грудня 2019 року.

Зважаючи на те, що основні підсумки роботи Спілки викладені в Інформаційних матеріалах, що заздалегідь були розміщені на сайті Спілки і роздані вам, у своїй доповіді зупинюся лише на окремих пріоритетних напрямках діяльності Спілки та окреслю проблемні питання щодо ролі і завдань нашої діяльності в нинішніх умовах.

Упродовж звітного періоду пріоритетним напрямом нашої роботи була підтримка ефективної взаємодії Спілки з органами влади та громадськими організаціями, діяльність яких пов’язана з вищою школою.

Насамперед йде мова про взаємодію з відповідними структурами Кабінету Міністрів України, профільним Комітетом Верховної Ради України, департаментами Міністерства освіти і науки України, Адміністрацією Президента України, з якими вирішувалися актуальні питання вищої освіти.

І нам вдалося в останні роки таку взаємодію активізувати. Насамперед через участь представників влади у заходах Спілки, таких як засіданнях президії Спілки, всеукраїнських нарадах ректорів, конференціях, семінарах, круглих столах тощо. Представники Спілки долучалися до заходів, що проводилися Комітетом та міністерством.

Це давало нам можливість інформувати владні структури про об’єктивну ситуацію та проблеми в системі вищої освіти.

Переконаний, що таку співпрацю ми повинні продовжувати і сьогодні.

Ми тісно і плідно також співпрацювали і з ЦК профспілки працівників освіти і науки, Національною академією педагогічних наук, професійними і науковими асоціаціями, об’єднаннями роботодавців при вирішенні актуальних і злободенних питань вищої школи, у першу чергу із питань захисту прав учасників освітнього процесу.

Важливою і чи не найбільш відповідальною ділянкою роботи Спілки ректорів була робота по здійсненню експертизи проєктів законодавчих і нормативно-правових актів, що регламентують діяльність вищої школи.

Варто зазначити, що в цей період розроблявся і приймався нині чинний Закон України «Про вищу освіту». (До речі, Спілкою ректорів різні редакції проєкту цього Закону розглядалися і в грудні 2010 р, і в травні 2011 р., і в листопаді 2012 р.,і в квітні 2014 року, формувалися відповідні зауваження і пропозиції.)

Саме реалізація нового Закону зумовила необхідність прийняття не лише низки підзаконних актів, але і внесення змін до Закону, викликаних певним чином недосконалістю окремих його норм, а також обставинами поточної ситуації в країні. Насамперед це стосується воєнних дій на сході України, прийому до закладів вищої освіти учасників АТО та їх соціального захисту, прийому вступників із окупованих територій, переміщених закладів вищої освіти тощо. І в цьому процесі також проявлялася активна роль нашої Спілки.

Загалом же Спілкою за звітний період розглянуто понад 30 проєктів законів, урядових та міністерських рішень.

Дозвольте їх не аналізувати, оскільки анотації висновків на них викладені в Інформаційних матеріалах.

Ми намагалися не пропустити жодного проєкту документа стосовно вищої освіти, що готувався міністерством чи профільним комітетом, аби його ретельно розглянути і запропонувати виконавцям конкретні зауваження і пропозиції. Позиція Спілки щодо проєктів завжди була об’єктивною і конструктивною, оскільки формувалася на основі колективної думки ректорського корпусу.

Хоча треба зауважити, що ми не завжди отримували зворотню інформацію з боку авторів проєктів про долю наших зауважень і пропозицій, що унеможливлювало інформування громадськості закладів вищої освіти з цих питань.

Спілкою ректорів не лише розглядалися готові проєкти актів, але ініціювалися профільному Комітету чи Міністерству власні акти або пропозиції до окремих статей законів.

Серед них заслуговують на увагу, зокрема:

зміни до Бюджетного кодексу України та Закону України «Про вищу освіту» щодо коштів спеціального фонду вищих навчальних закладів (березень 2014 р.);

зміни до Закону України «Про вищу освіту» в частині норм, що стосуються формування складу Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти та складу Конкурсної комісії з організації та проведення конкурсного відбору членів Нацагентства (грудень 2017 р.);

зміни до Державного бюджету України щодо передбачення Бюджетної програми «Підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти» (упродовж останніх чотирьох років).

До речі, вартість щорічного навчання однієї п’ятої частини викладачів на двотижневих курсах у провідних університетах становить лише 45 млн. гривень. Хіба це багато? Як можна реформувати вищу освіту, якщо основний носій таких реформ не оволодіває новітніми технологіями навчання? Думаю, що це питання треба вирішувати.

Пропонувалося також внести зміни до статті 12 «Управління у сфері вищої освіти» щодо повноважень «органів громадського самоврядування».

Справа в тому, що цією статтею визначається, що управління у сфері вищої освіти здійснюється органами влади (Кабінет Міністрів, центральні і місцеві органи влади), національними академіями наук, засновниками ЗВО, Нацагентством і органами громадського самоврядування. Проте зміст повноважень «органів громадського самоврядування», на відміну від інших учасників управління, не визначений зовсім.

Фактично на загальнодержавному рівні у сфері вищої освіти громадськість відлучена від управління, а такі університетські об’єднання як Спілка ректорів, асоціації технічних, педагогічних, аграрних університетів та інші можуть функціонувати лише в межах Закону України «Про громадські об’єднання».

Нагадаю, що Спілка ще на етапі підготовки законопроекту про вищу освіту вносила чітку редакцію цієї норми, але нас не почули.

Тому, на моє переконання, нам необхідно ще раз невідкладно підготувати відповідні пропозиції для внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» щодо повноважень органів громадського самоврядування в управлінні у сфері вищої освіти.

Завершуючи виклад цього напрямку роботи Спілки, хочу зазначити, що наша участь у формуванні нормативно-правового регулювання вищої освіти, безумовно, має стати більш дійовою.

Вважаю, що ми повинні ретельно проаналізувати кожну норму Закону «Про вищу освіту» як з урахуванням європейських принципів, так і національних особливостей, і не допустити будь-яких фрагментарних втручань у зміст, які можуть зруйнувати його системність. Адже закони з вищої освіти пишуться саме для нас!

У звітному періоді значно активізувалася робота щодо створення Спілкою наукових майданчиків дослідників з проблем вищої освіти.

Спілка безпосередню організовувала або брала участь у проведенні понад десяти наукових конференцій та семінарів, більшість з яких мала міжнародний рівень.

Якщо ж врахувати, що в таких наукових заходах брали участь практичні працівники університетів, а це загалом понад тисячу учасників, то ефективність цих заходів вкрай важлива (повний перелік конференцій і семінарів та їх зміст викладені в Інформаційних матеріалів).

Особливо плідною співпраця в цьому напрямку була з Національною академією педагогічних наук України, за що щира подяка члену Президії Спілки, Президенту академії Василю Григоровичу Кременю.

Переконаний, що таку форму роботи необхідно розвивати і надалі, акцентуючи більше уваги на прикладному характері конференцій, особливо семінарів з метою ширшого охоплення управлінців з організації освітнього процесу, забезпечення якості вищої освіти тощо.

У травні цього року виповнилося 14 років, коли Україна приєдналася до країн-учасниць Болонського процесу, і наша вища школа стала невід’ємною складовою Європейського простору вищої освіти.

Необхідність поглиблення співпраці Спілки ректорів України з ректорськими об’єднаннями зарубіжних країн стала вимогою часу.

І я з приємністю хочу доповісти шановній громаді, що сьогодні на основі спільних угод ми співпрацюємо з вісьмома міжнародними організаціями, а саме:

Асоціацією Європейських Університетів,

Канадським бюро міжнародної освіти,

Конференцією ректорів академічних шкіл Польщі,

Фундацією польських ректорів,

Радою ректорів Естонії,

Конференцією ректорів Німеччини,

Конференцією президентів університетів Франції,

Чеською Конференцією ректорів.

Спектр питань нашої співпраці дуже широкий, але головне в цьому – це наше прагнення інтегруватися у міжнародний освітній простір.

І ця співпраця базується виключно на обміні досвідом з усіх аспектів діяльності університетів – навчання, дослідження, інновації.

В Інформаційних матеріалах викладені форми та результати міжнародної співпраці. До-речі, значна кількість присутніх у цій залі ректорів є учасниками різних міжнародних проєктів.

Хочу коротко зупинитися, хоча б на одному останньому і дуже цікавому польсько-українському проєкті «Польсько-українська співпраця представницьких організацій ректорів - задля вдосконалення діяльності закладів вищої освіти».

Цей проєкт розрахований на 2018-2021 роки і реалізується Варшавською Політехнікою за фінансової підтримки Міністерства науки та вищої освіти Республіки Польща у співпраці з Конференцією ректорів академічних шкіл Польщі, Фундацією польських ректорів та Спілкою ректорів України під патронатом Міністерства освіти і науки України.

У рамках цього проєкту на першому етапі проводилося дослідження питання фінансування вищої освіти, на другому етапі - дослідження ролі рейтингів у стратегії розвитку університетів. Обидва дослідження проводилися у 25-ти університетах України та у 25-ти університетах Польщі.

Результати дослідження та резолюції подані по кожній країні окремо, що дає можливість нам самим порівнювати системи освіти обох країн. (Матеріали розміщені на сайті Спілки ректорів).

Переконаний, що потенціал міжнародної співпраці Спілки повинен зростати і надалі. Саме через такі громадські, неурядові стосунки ми маємо можливість утверджувати авторитет української вищої школи на міжнародному освітньому просторі.

Завершуючи свою звітну доповідь зазначу, що ми усвідомлюємо, що існує ще чимало проблем, які необхідно вирішувати Спілці, та тих завдань, які визначені Статутом нашої організації. І для цього треба всіляко підвищувати статус Спілки ректорів.

Адже навіть нашим основним Законом роль громадського самоврядування у вищій освіті, як я вже говорив раніше, так і не визначена. У європейських країнах жодне рішення, що стосується вищої освіти, – урядове чи законодавче – не приймається без погодження з відповідним громадським ректорським об’єднанням.

Водночас це не знімає з нас відповідальності за долю вищої школи України. Адже сучасність диктує нам нові виклики, в бурхливому плині яких треба розвиватися, щоб національна вища освіта відповідала європейським критеріям і національним інтересам, а також задовольняла освітні потреби наших громадян.

А працювати є над чим. Насамперед треба визначитися з конкретним планом розвитку вищої освіти хоча би на короткострокову перспективу, в якому виділити основні пріоритети такого вдосконалення.

Залишається актуальною проблемою вдосконалення мережі закладів вищої освіти. Це питання за всі роки незалежності України так і не стало предметом фундаментального вивчення, приймалися лише окремі рішення.

Нами проаналізовано мережу, починаючи з 1990 року, динаміку якої подано в Інформаційних матеріалах.

Я не буду аналізувати ці матеріали в повному обсязі, загострю вашу увагу лише на окремих параметрах:

Сьогодні середня кількість студентів на один заклад по Україні становить 4,6 тис. осіб (у 1990 р. – 5,9 тис. осіб).

Найвищі значення цього показника у Сумській (7,6), Чернівецькій (7,3) і Полтавській (6,6) областях.

Нижче середнього показника знаходяться ЗВО Херсонської (2,3), Хмельницької (2,9), Кіровоградської (3,0), Дніпропетровської і Чернігівської (3,9), Житомирської і Закарпатської (4,1), Київської, Одеської і Харківської (4,4) областях.

Інший показник - чисельність населення, що припадає на один ЗВО. Якщо у 1990 році цей показник становив майже 348 тис. осіб, то у 2017 році – 147 тис. осіб (зменшився майже у 2,4 рази). На сьогодні цей показник ще зменшився. В європейських країнах здебільшого один університет відповідає чисельності населення у кількості 700 – 900 тис. осіб.

Виникає просте запитання: Чи можна вважати таку мережу ефективною і в плані освітньому, і в плані економічному? Думаю, ви погодитися, що ні!

Отже, процес оптимізації є неминучим і невідкладним.

Цей відповідальний і водночас чутливий процес, шановні колеги, маємо здійснювати насамперед ми з вами, керуючись виключно державними інтересами. Адже не існує якоїсь формули, за якою легко можна було б оптимізувати мережу. Її треба формувати, виходячи з необхідності збереження в регіонах центрів освіти і науки, наявності контингенту вступників, потреби галузей економіки в кадрах і, що дуже важливо, підвищення освітнього рівня населення.

Є також і інші важливі проблеми, які хвилюють нашу академічну громадськість і потребують свого вирішення.

Це питання підвищення якості вищої освіти, ефективності наукових досліджень, вироблення нових принципів фінансування вищої освіти, розширення автономії закладів вищої освіти та вдосконалення системи прийому.

Безумовно, що всі ці питання ми повинні вирішувати разом із профільним Комітетом Верховної Ради України, з Міністерством освіти і науки України. Ми повинні стати надійними партнерами у вирішенні важливих завдань подальшого розвитку нашої вищої школи і взаємно підтримувати інноваційні проєкти з реформування вищої освіти.

Звичайно у доповіді була висвітлена лише частина важливої роботи, яку ми разом з вами виконали у звітний період. Попереду у нас нові виклики, які суспільство ставить перед вищою школою.

Отже і велика відповідальність покладається на нашу громадську організацію. Будьмо свідомі цього важливого завдання!

На завершення свого виступу дозвольте висловити слова щирої вдячності членам Спілки, всьому ректорському корпусу за спільну роботу, підтримку, яку Президія і я особисто постійно відчували в нашій роботі.

Бажаю всім міцного здоров’я, добра, миру і успіхів у нашій відповідальній справі.

Рекомендувати: